1. (у математиці, теорії систем) Властивість об’єкта або процесу, яка на певному рівні спостереження або в певному масштабі проявляє ознаки регулярності (закономірності, повторюваності), але при більш детальному аналізі виявляється нестрогою, неповною або обумовленою випадковими факторами.
2. (у лінгвістиці) Видима, але не абсолютна регулярність у мовній системі, наприклад, утворення форм або похідних слів за зразком, що має значну кількість винятків або умовних обмежень.
3. (у філософії та методології науки) Явище, коли в хаотичних або складних даних вбачаються закономірності, що насправді є артефактом сприйняття або статистичної обробки, а не реальною властивістю досліджуваного об’єкта.