1. (заст.) Поклик, заклик до чогось; призначення, обов’язок.
2. (заст., рідко) Назва, найменування; ім’я.
3. (заст., рідко) Визнання, слава.
призва
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
«Призва, их же хотяше сам, и пріидоша к нему, и сотвори дванадесяте; да будут с ним и да посылает их проповѣ-дати и имѣти власть цѣлити недуги и изгоните бѣсы. И нарече Симону имя…» Іскаріотскій тут же.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 2:
И cie-το значит: «Призва, их же хотяше сам». Видно, что не от смертных сіе зависит.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 3:
Поможе ему ко вѣрѣ и се: внегда здаше себъ новыя красныя полаты, и хотя оныя иконнымъ писаніемъ украсити, призва смысленного иконописцу Меѳодія мниха, повелъвая ему иконнымъ писаніемъ полаты сія украсити: яко да будутъ тамо различныя ловитвы, звѣры, гады и птици, “или что можешъ смыслити таково страшно, еже бы человѣкъ видя очима сердцемъ убо- a 323 b Пізні українські житія св. рівноапостольного князя Володимира 1067 Сократесъ кн.
— Жиленко Ірина, “Євангеліє від ластівки”
Частина мови: іменник (однина) |