1. Властивість або якість того, що приємне; те, що викликає задоволення, позитивні емоції, відчуття втіхи.
2. Конкретна річ, обставина, подія або вчинок, які спричиняють таке відчуття.
3. (у множині) Задоволення, розваги, приємне проведення часу.
приємність
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
проковтнула обох отрутоносців молодого з улишайованою церою факіра, який, разом з старшим фіялково утюрбанованим напарником, що мідяним молоточком поклепував по бляшаному горняті, виступав у каварні, замість тиждень тому заповідженого, — так само, як і факіри, модного, — гітариста, через якого Федір, бажаючи зробити Марійці бодай невеличку приємність (це було його єдине право на Марійку), домовився зустрітися у каварні «Під зеленим розмарином», куди Федора вперше завів був Перекотигора після вистави «Едіпа», який тоді остаточно зіпсував Федорові настрій. Тобто, настрій у Федора тоді і так був зіпсований, і Перекотигора ніколи не затяг би його до кепсько провітреного приміщення, аби йому дві години перед очима мигтіли переслідувані долею постаті, нехай і на даровані квитки, якими Перекотигору ощасливили Богатирчуки, що мали постійний абонемент на театри й концерти і того вечора чи то через гостей з-за океану, що наїжджали на літні семестри послухати курсів українознавства, чи то через хворобу не змогли відвідати вистави, — якби Перекотигора не завів мову про Христю Ящуківну.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 2:
Але ще більшу приємність матиме той, хто зможе відкрити в них другий плян — плян алюзій і ремінісценцій, складне плетиво яких робить з твору майже свого роду коляж». Юрій Шевельов, 1984 1.0 — создание файла (с вычиткой по бумажному оригиналу), mirabel.lv, August 2012 В. Домонтович Доктор Серафікус Без ґрунту [Романи] Роман як інтелектуальна провокація [передмова] Наприкінці двадцятих років українська література пережила радикальну подію, порівнювану лише з появою «Катерини».
— Домонтович В., “Доктор Серафікус”
Приклад 3:
Мавши не раз до дїла з Галицько-волинською лїтописею, я часто мав нагоду на собі дізнавати сю приємність. Тож коли минї прийшло ся останнїми часами для істориї Галичини (в III т. Істориї України-Руси) переробити Галицько-волинську лїтопись від a до z, постановив я не скінчити на кількох хронольоґічних екскурсах, а зладити на підставі зібраного материяла підручник, який міг би бути придатним і для дальших дослїдників, і по скінченню III т. своєї Істориї зараз до нього забрав ся.
— Невідомий автор, “135 Vibrani Statti Mikhailo Grushievs Kii”
Частина мови: іменник (однина) |