притомний

Приклад 1:
Тоді його, Івана, опало те саме відчуття, як дещо перегодя в потязі до Родайленду, коли перед ним сиділа пара, що безсоромно виціловувалася, аж Іван ледве притомний вийшов на плятформу й два дні не міг ні їсти, ні до пуття роз’яснити занепокоєному Семенові Чирві, що з ним, Іваном, коїться, на всі питання відмахуючися, мовляв, на нього просто найшла чергова депресія, тим часом, як то була пише нестерпна заздрісна згадка, що жерла йому нутрощі, згадка про ту закохану пару: жінку, десь так під тридцятку, довгу, тілисту, з потовщеними литками й великими ступнями, майже негарну, якщо поминути особливий, видющо-сліпий, а заразом нестерпно променистий вираз на її розм’яклому обличчі, жінку, що безсоромно сиділа на руках свого коханця чи щойно взаконеного чоловіка, бо вони, здається, обоє мали на пальцях обручки, і чоловіка, приблизно того ж віку, лише худішого й дещо невиразнішого, який з тим самим, зверненим усередину, невидющим виразом, що і жінка, стискав в обіймах свою суджену шерепу, вочевидячки не відчуваючи її тягару. Сидячи навпроти на лавці, котра обернулася для нього пекельним казаном, Іван шкірою відчував: для того чоловіка велика статура його улюбленої не важча від звичайнісінького клунка з білизною з тієї простої причини, що вони обоє, завдяки любові, всотали весь світ в себе, не залишивши й крихти для інших, і тому світ, де навпроти на лавці сидів запаморочений Іван, перестав для них існувати, вони самі творили новий світ, наслідком чого той чоловік час від часу так манячно й виціловував своїй коханій обличчя, волосся, плечі, це була близькість безсоромніша, ніж у ліжку, і жінка, напівлежачи в обіймах свого любаса, сліпо тицькалася в нього, бож вони обоє нічого не бачили перед собою, їхнє м’ясо стало видющим, і вони були по вінця одне в одному, творячи одне тіло й душу, хоча для стороннього ока й виглядало, ніби вони ще мають окремі голови, руки й ноги.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 2:
А хрєново ти, подруга, виглядаєш — ох, хрєново: на повний сороковник, дарма що сходила постриглася (на героїчну надсаду спромоглася, бо стан такий, особливо вечорами, що раз була замалим не заснула вбраною, i лиш дивно притомний, крiзь липку млу обважнiлого мозку, укольчик страху: та що ж це я, до ручки вже докотилася?! — змусив‑таки спустити ноги долi, намацати халат, перебратися й поплуганитися до ванни: i косметику змий, так, ваткою, лосьйончиком змоченою, протри пiд очима, i зубки почисть, спершу “Лiстеринчиком” прополоскавши, дуже добре, молодця, а тепер пiд душ!
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”