Словник Української Мови
Буква
1. Здатність людини усвідомлювати навколишнє, власний стан і діяльність, а також правильно сприймати реальність; стан, протилежний непритомності, сп’янінню, божевіллю.
2. Медичний термін, що означає ясність свідомості, збереження повноти психічних функцій (мислення, пам’яті, орієнтування тощо).
Приклад 1:
Ще перші два дні Лаговський чувся настільки знесиленим, що мусив кожні півгодини кидати книжки та йти в постелю через надоїдливе, настирливе крутіння в голові; через той закрут у голові він іноді думав був навіть, що наближається смерть; іноді бувало й так, що, падаючи з-за столу в фотелю, він тратив і притомність і зоставався годину-дві якийсь омлілий, в якомусь тумані. Але то було тільки в перші дні по приїзді в Москву, а далі організм втягся в заведену працю і вже сам не був бажав спинитися, наче накручений механізм у годиннику або наче тая змучена коняка, що, доки запряжено її в віз, доти вона біжить та й біжить, а падає знесилена аж тоді, як її розпряжуть.
— Тютюнник Григорій, “Вир”