1. (Про людину) Такий, що має постійно прищурені очі або один постійно прищурений око.
2. (Переносно, розм.) Хитрий, віроломний, лукавий; такий, що дивиться на світ з підозрою або з прихованим наміром.
прищуватий
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Розмовляло троє: великий, мов розпухлий, акторського типу дідуган, що, весь час посвистуючи носом, мов риба, хапав повітря, далеко випинаючи на синьо голені губи; прищуватий, потворно горбатий молодик, з величеньким самоцвітом в яскравій краватці і довговолосий, з сивизною вже, чи то диякон, чи то професор, що, тихо покашлюючи і, здалось Іванові Семеновичу, бризкаючи слиною, почав розводитись про високі, всіма визнані властивості співу і гри високоповажної Ірини Едуардівни Завадської, справжньої прикраси нашої молодої… кгм… кгм… пролетарської опери. Він, Ієронім Трьохсвятський, — «Це для мене, мабуть», — майнуло Іванові Семеновичу, — не раз уже мав приємність писати про все це в нашій центральній і місцевій пресі.
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Частина мови: прикментик () |