прищавий

Приклад 1:
— вся в гострих лiктях самочинного розростання, до слiз мучений власною ваторопкуватiстю прищавий пiдлiток, однi колготки, вiчно в бурих рубцях нитяних швiв, i одна сукенка — шкiльна формена, пелюстково‑бiло витерта на лiктях, на шкiльнi вечори ходила — а ходила ревно, як мусульманин до мечетi! — в позиченiй блузцi й куценькiй, пiонерськiй ще, бiлий‑верх‑чорний‑низ, спiдничцi, й поїдом їлась гiркою горяччю, дивлячись на цiлком уже “по‑дорослому” прикинутих, у “дорослих” перукарнях пiдстрижених, вибухлих повним цвi‑том, як садок вишневий коло хати, однокласниць — у зблисках перламутрової помади й чорних махаонах “ланкомiвських” вiй — десять керебе коштував синьо‑голубий патрончик такої тушi, а мамина зарплата, на яку жили втрьох, виносила сто п’ятдесят, ну й що було робити, як не вкрасти — в роздягалцi, з легкомисно розкритого портфеля королеви старших класiв, — правда, дешевший тюбик, польський, i наполовину зужитий, заспокоювала себе, що для тамтої то не втрата, i так воно й було, а все одно дев’ятнадцяте столiття, все одно Жан‑Вальжанiвська класична булка й Козетта пiд вiтриною лялькової крамницi, i сором, i страх, i тайна, ганебна й солодка, як екзгибiцiонiстськi вправи на самотi перед дзеркалом, — невмiло фарбувалась у шкiльному туалетi, розвезькуючи попiд очима чорнi вiхтики, а пiсля вечора там‑таки змивала, люто вiдди‑рала туш холодною водою з почервонiлих повiк: страшно здумати, що було б, аби татко побачив, — татко, який так боявся за неї, який збирав по людях досьє на кожну з її подружок: всi були розбещенi, курили й цiлувалися з хлопцями, татко верещав, буряковiючи на виду, i вона, слiд вiддати їй належне, так само верещала у вiдповiдь, i ридала у ваннi — надто пiсля того пам’ятного разу, коли вiн ударив її в обличчя просто на вулицi, на трамвайнiй зупинцi, бо вона кудись запропастилась, i вiн вирiшив, що вона од нього втiкає, — але вона вернулась, вона завжди слухняно верталась, бо втiкати не було куди, i вiн, не сказавши нi слова, з розмаху впiк її по щоцi, — розумiється, потiм були обiйми‑облизування, поцiлунки‑перепросини, “моє маленьке”, “доцiчок мiй золотий”, — по кiлькох, розжарених в очу на червоно годинах лементу, ридань, грюкань дверми, супроводжуваних шамотнявою безпорадного маминого втручання, — бо мами за тим усiм не проглядалося, мама взагалi була фригiдна, ясне дiло, заекранована, мов чорне свiтловiдпихальне шкло (по‑тiм, у перших мiсяцях твого шлюбу, вона всунеться раз уранцi до кiмнати молодят iз весело диркочучим будильником: вставайте, снiданок готовий!
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”