1. (заст., поет.) Вокальна форма звертання до природи як до живої істоти, що використовується в ліричних та філософських творах.
2. (рідк.) Одна з можливих форм називного відмінка множини іменника “природа” (природи, природі, природо, природ).
природо
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Уральські гори, уральські сосни, край Кисегачу, я межи вами — валунний камінь — лежу і трачусь А шкода віку, і шкода щастя, і неба — шкода, і дуже шкода тебе, прегорда чужа природо! 1969 Гайдамацьке Мій вороне, пророче мій, несамовито-синій вороне мій, мій фіолетово-сухий, мій вижарений у віках, у курних степах, по кураях, по рідних селах, по містах, чужих містах — ти тах і кляк і однокрило ріс угору.
— Невідомий автор, “140 Vybrane Vyd 2016 R”
Частина мови: іменник (однина) |