Приклад 1:
), — ні в сукнях, а ще менше в сонетах, а головне, нехай, на милість, припинить клястися, ніби він, Чоботаренко, не потребує жодних доказів і вірить йому на слово, хоча Пилип це сказав лише тому, що поруч Богдан Чапля, висотавшися з-під Блажкового й Любциногоголосу, грімко оповістив, мовляв, вірити на слово — це спрямовувати енергію з негативного кінця на позитивний, пригадка, котру Пилип з радістю й повторив Блажкові, сподіваючися, що цим він його нарешті приборкає, оскільки Пилип прийшов на забаву не на те, аби вислухувати підпилого Блажка, тільки заувага Чаплі, яку відрухово повторив Пилип, замість притлумити говорющого Блажка, ще більше його активізувала, і він, розгорнувши перед Чоботаренком в кількох місцях пропалений цигаркою й поплямований землисто- буряковими виноградними протуберанцями сувій, призначуваний, як врочисто пояснив Блажко, на подарунок Марті, спробував заохотити Пилипа вголос прочитати написане, допитуючися, чи не видно з перших же рядків, що це найсубтильніше, яке будь-коли існувало, освідчення в коханні, а тоді, скрушно переконавшися, що Пилип не виявляє жодних ознак звичайної ввічливости (і де цих людей виховували?) коли вже не вголос прочитати, то бодай уважніше глянути на розгорнену дедикацію (і звідки раптом наплодилися звідусіль ці сонні молодики, позбавлені простісінької цікавости?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
