Словник Української Мови
Буква
1. Спеціальний безмоторний транспортний засіб, призначений для перевезення вантажів, який зчіплюється з тягачем (автомобілем, трактором тощо) для пересування; причіп.
2. Розмовне позначення людини, яка постійно супроводжує когось, наздоганяє або нав’язує свою присутність, створюючи незручності.
3. У техніці — додаткова, з’єднувальна або допоміжна частина механізму, агрегату, що кріпиться до основного.
Приклад 1:
— Оце причепилась причепа! Про мене, бери все полотно та й закутайся в його з головою.
— Нечуй-Левицький Іван, “Кайдашева сім′я”
Приклад 2:
22 …г е m о г а…— Мається на увазі морська риба причепа, яка, згідно з міфологічними уявленнями, могла зупиняти навіть великі човни, чіпляючись за їх днища. 23 О б щ і й наш друг…— Йдеться про Сковороду та його «Басню Есопову», яка подається нижче.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 3:
— перепитала я тим зумисним гострим голосом, яким вiдшива‑ється нахаб, i той Хуан, чи Пабло, чи Педро, зразу втямив, що — все, кiнець, викручено контакти, — “нi, нiчого”, пробелькотiв i ще щось далi мимрив собi пiд носа, вже по‑своєму, — могутнiй тваринний заклик його тiла зiв’яв, скрутився, став швидко‑швидко вичахати, поруч мене сидiв звичайний собi причепа‑емi‑грантисько — втiм, небавом i встав, i попрямував — чи до виходу, чи десь iнде, я вже не дивилася, повернувшись до книжки: особа, iно вигулькнувши, розчаклувала стать. Може, справдi єдиний вихiд iз цiєї в’яз‑ницi — виходити вечорами, низько ослонивши лице каптуром плаща, сiдати в проїжджi авта, не називаючи iменi, рука водiя на колiнi, низький, захриплий смi‑шок, гарячковий шурхiт зайвої одежi, не треба вмикати свiтла, не треба розплющувати очей, слухати лиш клекiт кровi, чоловiчу партiю ударних i своє, чи вже‑не‑своє, розчинення‑розступання, ох, як ти класно розкрилася, ну!
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”