Словник Української Мови
Буква
1. Дія за значенням дієслова “прямувати“; рух, переміщення у певному, часто чітко заданому напрямку до якоїсь мети, пункту призначення.
2. (переносно) Напрямок розвитку, слідування певним курсом, принципам або ідеям; орієнтація діяльності на досягнення конкретної мети.
Приклад 1:
— Гегель був останній філософ ідеального прямування, — знов почав одвічати Воздвиженський. — Останній, — перервав його митрополит, — ну, слава тобі господи, що останній, і коли б їх уже більше й не було.
— Самчук Улас, “Марія”