прядив’яний

Тлумачення із “Словника української мови”* ПРЯДИВ’ Я НИЙ , а, е. Прикм. до пр я диво 1. Свирид ще молодий чоловік , довгобразий , білявий , білі його уси гостро опадали наниз , мов прядив’яні пасма ( Мирний , І, 1954, 194); Вона підійшла до нього збоку і намиленим прядив’яним віхтем стала натирати спину (Тют., Вир , 1964, 476); // Вигот. з прядива . – Ой канате , канате , рідний наш брате ! Ніде ми тебе не кинемо , скрізь понесемо з собою ! Прядив’яний , жалив’яний [ кропив’яний ], ти нам дорожчий , аніж був би кутий із щирого золота ( Гончар , III, 1959, 102); На вулиці лунко ляснув прядив’яний батіг пастуха , замукала різномаста череда ( Стельмах , І, 1962, 514).