Словник Української Мови
Буква
1. (діал.) Те саме, що прозирка — невеликий отвір у стіні, перегородці тощо для спостереження, підглядання або освітлення.
2. (перен., рідко) Те, через що можна щось побачити або зрозуміти; вікно, отвір у просторі чи часі, що відкриває огляд на щось.
Приклад 1:
ПОРТРЕТ Як коли би голуб над його головою білі крила розхилив, як коли би з-поза білих крил синє небо прозирало… Великий фотель тулив у собі старого пана. Голова його хиталася, як галузка від вітру, — раз по раз без упину.
— Зеров Микола, “Камена”