провінція

Приклад 1:
Ніби 91 ЮРІЙ АНДРУХОВИЧ навмисне, мені випала панна Вівторок, до того ж провінція П’ємонт. Однак найприкріше те, що спереду вона була найтяжчим з гріхів, себто Гординею.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”

Приклад 2:
ÎÑÌÈÑËÅÍÍß ÕÐÎͲÊÈ ~ Я мовив мила сей сон у руку щось у тім світі щось у тім я мовив мила сей сон у руку щось таки в світі щось таки я мовив мила сей сон у руку щось у тім світі щось таки скоїлося ~ скоїлося Коронування опудала 149~ÑÒÈÕÎÒÂÎÐÈ ÏÐÎ ÇÐÅ×ÅÍÍß ~ Відреченість листка від дерева відреченість дерева від землі відреченість землі від неба що то є відреченість відреченість очей від листка дерева землі неба відреченість листка дерева землі неба від очей і се найкраснішої весни коли листок з деревом дерево із землею земля із небом ~ коли перо за соломинку перо зрікається саме тоді коли півень тричі не прокричав І.Калинець.Пробуджена муза ~150 коли ридання глухе сльози сліпі розпука кульгава коли капелюх не кланяється світові і коли я під тим капелюхом як під сильцем саме тоді ~ коли я вклонився ладі і перунові став людиною коли я вклонився стіні нерушимій став державою коли я вклонився собі самому став бездомним Сковородою тепер озираюся я на всі сто сторін пустелі Коронування опудала 151~~ не сподобив мене світ криве дзеркало води і небес криве дзеркало язика криве дзеркало трибун літають щоночі кажани трибуни наді мною розіпнім його каже кажан кажанові він не гожий нам він у наших дзеркалах потворний ще й повторений ~ чигає на мене провінція малесенька провінція каменує мене провінція маленька провінція великим каменем І.Калинець.Пробуджена муза ~152 почекай провінціє ти ж така малесенька камінь здоровезний каже провінція ославив ти мене малесеньку на цілу більшеньку захотів бач вінця не даєш мені тихенько провінця0 тися ~ у саду блаженств де вісім квітів один тільки для мене блаженство гоніння зі саду блаженств де вісім квітів одним мене вінуєш блаженством гоніння який се квіт барвою на біле мовив би чорне коли б не спізнав Коронування опудала 153~на чорне мовлю біле бо задля тебе ~ в довгій лляній сорочці був я між ними одного разу буря втопила наш човен чого боїтесь маловіри проказав учитель бурю зродив ваш сумнів топить вас в морі сумнів чому б не відповісти вчителю коли б не сумнів хто увірує в тебе ~ мед мовчання найгіркіший полин золото мовчання заржавіла бляшка І.Калинець.Пробуджена муза ~154 пусткою наша хата вигін пустинею не випливе слово із тьми мовчання вода наша ніколи не стане вином а п’ять хлібин залишаться п’ятьма хлібинами ~ не виросло за нами дерево ствердження виросло б відречення та кореня воно не знає ~ настав час прощання посидимо для годиться помовчимо для годиться розійдемося для годиться Коронування опудала 155~ізгоями через німі ворота тихенькими стежками зрікаючись всього не зрікаючись тільки самого зречення перекотиполя нашого І.Калинець.Пробуджена муза ÑÏÎÃÀÄ ÏÐÎ ÑÂ²Ò 1970 Нашаосіньзмалимидеревами дужешвидкоминула минулопіслянеїбагатозим ібагатовесен іажтодіпочалопадатилистя здужевисокогодерева якевнашійосені булоіпроіснуванняякого минавітьнепідозрівали Грицько Чубай «Плач Єремії» ~ÌÅÐÒÂÀ ÏÐÈÐÎÄÀ ÇÅÌËß якої б вона не була раси чорної жовтої сірої червоної однаково хвалиться мозолистими долонями однаково запліднюється спермою солодкої води вона не знає расової ворожнечі хоч і чобіт несправедливості відчуває на грудях ворог для неї орда що волоче косоокими кониками пустелю на очі царя природи завжди має ласкаво жменьку землі чорної жовтої сірої червоної навіть коли той цар жебрак або невідомий стрілець 159~ÂÎÄÀ богине в розмаїтих одмінах прообразе багатоликого стовпа з0над Збруча нині ниспошли себе виснаженій землі бо ріки твої міліють не огортай караючи кригою наші серця і суходоли не дай милуватися зірчастою подобизною на віях заблукалого у сніговій пустелі являй хоч у химері хмар подобу душ наших і визволь нас від тягаря скорбот пекучою сльозою І.Калинець.Пробуджена муза ~160 ÏβÒÐß воно єдина опора усіх крилатих від ангелів почавши вседержитель парашутів і фатаморган коли б ми перестали бути апаратами для переганяння кисню то навіть тоді оточували б себе як земля атмосферою наприклад такого осіннього повітря як у містечку дитинства ніде більш нема тільки на нього можуть опертися крила відлетілого тільки воно одно розносить бацили ностальгії Спогад про світ 161~ÂÎÃÎÍÜ послушно на лапки ставав коли виводив нас із кубла звірів тепер обходиться без вигод переночує в головці сірника перевікує в урані хоч не вишумілися його предвічні інстинкти тричі нагою треба оббігти щоб не вхопилися хати як ніч тіла не хапле забуті богове вогню Цур і Пек але чи оббіжиш її тричі всеньку як є вітчизну коли палають храми і люди І.Калинець.Пробуджена муза ~162 ÊÀ̲ÍÜ мох йому мостив гніздо для черв’яків був легшим ніж пір’я вода не текла під нього ріс у сні як булка коли потрапив у зуби цивілізації не чув туги за минулим не розумів болю теши його чи на мак січи однаково йому чи бути бруківкою чи підвалиною трону його суть камінна хоч і відвалився як п’явка на третій день від гробу Христа Спогад про світ 163~ÏÐÈ×ÅÒͲÑÒÜ ÄÎ ÐÎÄÎÂÎÄÓ ~ на трійцях спалюють погани свої терпіння на одному полум’ї минулі на другому полум’ї нинішні на третьому полум’ї прийдешні не втручаються боги у чаклування вогнище на кургані визволить людей від тіл тоді помандрують вони за вітцями у вирій І.Калинець.Пробуджена муза ~164 ~ з0під омофору калини покровительки розмноження ми вийшли у світ історію полишили на сволоці ніби плугом виорано по ньому нашу генеалогію хто тепер пам’ятає що коровай величальник сонця що нічних духів розганяє вдосвіта півень ~ сняться нам біловоди дитинства колись вони очищувалися на дев’ятому камені тепер узороч цвілі на замулених джерелах відгулялося наше весілля Спогад про світ 165~без світилки незайманої дівчини без меча свічкою увінчаного ~ як сосни палають воскові вахлі попереду процесій компонують партесники плачі на гласи королівський почет лірників і голосільниць по хатах голодна тризна димує пару душі смакують бурштинові скапи з вахлів криваві скапи родоводу І.Калинець.Пробуджена муза ~166 ~ куряча пам’ять у містечка забуло воно про білого коня чи може ніколи не було білого коня у нього розляглося містечко на п’яти могилах як п’яти подушках кохається містечко у стайнях покрадено з могил кам’яні таблиці на підмурівки чи не тому так успішно ведеться плекання худібки стояло на одній таблиці курям на сміх мовивши «моїм милим козакам гетьман» ~ біла карета забрала Вас Никифоре назавше Криниця осиротіла Спогад про світ 167~скільки цюпасом гнали Вас на визволені землі вперто простували Ви до Вітчизни тепер цюпасом славу Вашу собі тягнуть мовчить Ваш язик прах кричить із чужих гробівців хто хоче лежати поряд з лемком духом руським чути не відвалює янгол каменю з Вашого гробу ~ втрачено найбільшу таємницю усіх часів єдине заклинання від спопеління І.Калинець.Пробуджена муза ~168 роздрібнюємося ми на пошуки нових божищ по лабораторіях на створення обрядів атому коли потрібно тільки пригадати єдине слово справжнє ім’я вогню Спогад про світ 169~ÑÈÌÂÎËÈ ÑÊÎÂÎÐÎÄÈ Бачишдим?Пригадайвогонь! Бачишсейсвіт?Пригадайвічність!
— Андрухович Софія, “Фелікс Австрія”

Приклад 3:
Наша провінція така глуха, така темна! — О, quelle rude tache qu’est celle de propager la civilisation[4] кхи-кхи-кхи!
— Самчук Улас, “Марія”