Словник Української Мови
Буква
1. Місце, де за переказами відбулися чудеса, явища святих, або де зберігаються їхні мощі, чудотворні ікони; християнська святиня, що приваблює паломників.
2. Уживається у назвах конкретних відомих святих місць, наприклад, Унівська Свято-Успенська Лавра — Зарваницька проща.
3. Застаріле: прощення, відпущення гріхів; також молитва на відпущення гріхів.
4. Застаріле: прощання, розставання.
Приклад 1:
Проща — прощальна промова по вмерлому («отам коло воріт та піп прощі казав»). П у г а — батіг («кроїли тіло пугами»).
— Зеров Микола, “Камена”
Приклад 2:
Буде мені втямки ця проща аж до нових віників, — аж до другої петрівки. — Зате ж матимете за що розказувать знайомим сусідам аж до другої спасівки, — кепкував старий Масюк.
— Самчук Улас, “Марія”