1. (с.-г.) Стан ґрунту після обробітку парою, що характеризується зниженням засміченості бур’янами, зменшенням кількості шкідників і збудників хвороб, а також поліпшенням фізико-хімічних властивостей.
2. (техн.) Ступінь насичення або обробки чого-небудь парою (наприклад, матеріалу, продукту) для досягнення певних технологічних властивостей.