прохор

Приклад 1:
Від мене сахалися: щось тут нечисто… У травні дістала розрахунок в Інституті (до речі, цей розрахунок було проведено за максимумом — наш старенький головний бухгалтер Прохор Петрович Омельченко особисто вручив мені гроші, а в очах у нього стояли сльози). У журналах «Всесвіт», «Дніпро», «Жовтень» саме під ту пору було оприлюднено мої переклади з Превера, а тоді, на відміну від сьогоднішньої реальности, журнали виплачували гонорари, і то непогані.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”

Приклад 2:
Прохор був собі так, не­ба­га­тий ко­зак: йо­го па­но­тець на оса­ульстві батьківщи­ну над­по­ло­ви­нив, щоб то од знач­но­го то­ва­рист­ва не одрізня­тись; так, от­же, йо­го Прохоркові па­ра ви­па­да­ла як­раз до поп­ра­ви. Чи ди­ву­вав­ся ж хто, чи ні, як та гор­ди­ня, Ма­ру­ся Ков­банівна, хлоп­ця собі при­на­ди­ла,- а мо­же, хто й за­ви­ду­вав Осауленкові, як то він дос­ту­пивсь до та­кої кралі, аж тут по се­лу грях­ну­ла інша чут­ка поміж мо­лодіжжю: Про­хор Оса­улен­ко до вбо­гої си­ро­ти Орин­ки Ло­бодівни гор­неться.
— Куліш Пантелеймон, “Чорна рада”