Словник Української Мови
Буква
1. Технічний термін, що позначає спосіб з’єднання деталей (зокрема, дерев’яних) шляхом вставлення виступу однієї деталі (шипа) у відповідний отвір (гніздо) іншої деталі.
2. У переносному значенні — про щось, що різко виділяється, виступає серед чогось іншого, або про ситуацію, коли хтось чи щось опиняється в несприятливому, вразливому становищі (наприклад, “бути пробоєм”).
Приклад 1:
Під час Другої світової війни Оксана з матір’ю опиниться в Празі, де вона навчатиметься в консерваторії, а її українські вірші публікуватимуться в часописі остарбайтерів «Дозвілля» та празькому українському журналі «Пробоєм». Матір же працювала над упорядкуванням архівів чоловіка.
— Самчук Улас, “Марія”
Приклад 2:
Цей перехід називають електри чним пробоєм газу, а відповідну напругу зUU = – напругою за- палювання, або напру гою пробою. При напругах більших, за зU , струм значно зростає (ділянки CD і DE).
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”