Словник Української Мови
Буква
1. У християнстві: старший, керівник ранньохристиянської громади; духовна особа, що займала проміжне між єпископом і дияконом становище в ієрархії древньої церкви, аналог священика.
2. У протестантських (зокрема пресвітеріанських) церквах: обраний член церковної громади, який разом з пастором здійснює духовне керівництво та управління.
Приклад 1:
Адже недаремно, згідно з записами Костянтина Багрянородного, не дуже привітно був зустріну- тий у Царгороді пресвітер св. Ольги 1150 (вірогідно, як не призначений своїм архієреєм).
— Жиленко Ірина, “Євангеліє від ластівки”
Приклад 2:
Ми вилізли з волги, поправляючи вим’ятий одяг, — попереду Толік у куртці й пресвітер у чорному піджаку і з тезкою в руках, за ними Сєва, теж у костюмі, щоправда, рудому й підозрілому, та сонцезахисних окулярах. Далі почали вилізати й ми — Сірьожа з літерами D і G на задніх кишенях, я в синьому переливчастому костюмі, в якому схожий був на зірку радянської естради 70-х, потім Гоша в білому, перемащеному фарбою комбінезоні, і нарешті Тамара.
— Тютюнник Григорій, “Вир”