Значення
-
Рання форма монотеїзму, яка передувала виникненню розвинених монотеїстичних релігій; віра в єдиного верховного бога-творця, що часто поєднується з уявленнями про існування нижчих духів або божеств.
-
Концепція в релігієзнавстві та історії релігій, що описує первинну, примітивну форму єдинобожжя, яку вважають найдавнішою формою релігійної свідомості людства.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. прамонотеїзм, р. прамонотеїзму, д. прамонотеїзмові, з. прамонотеїзм, о. прамонотеїзмом, м. прамонотеїзмі, к. прамонотеїзме