1. (діал.) Віко, кришка, заслінка, закриваюча частина чогось.
2. (анат., заст.) Верхня або нижня рухома шкірна складка, що захищає очне яблуко; повіка.
повіка
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Тремтить повіка, вперта в забуття. Далекий простір вистраждано снами — На все життя, і знов — на все життя.
— Кіяновська Маріанна, “Бабин Яр. Голосами”
Приклад 2:
Надто тяжка, наче гроза, повіка. Слово ab ovo — птах золотий на злеті.
— Кіяновська Маріанна, “Бабин Яр. Голосами”
Частина мови: іменник (однина) |