потелефонувати

Приклад 1:
Пізніше, вже після смерти Павла Григоровича, його дружина розповідала мені, що він дуже хвилювався за мене і навіть нахвалявся грізно потелефонувати Шамоті, якщо той наважиться звільнити мене з інституту (ну й ненавидів він цього душителя літератури!). Не знаю, чи подзвонив би, якби дожив до того дня, коли я, як неблагонадійний елемент (і зухвалий притому!
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”

Приклад 2:
), вона довго лежить на животi, обхопивши руками подушку: новий день сиплеться на думки градом виснажливо‑безглуздих зобов’язань — замовити ксерокси для студентiв, вiдштампувати їм на факультетському принтерi нову контрольну, зайти до банку, до drugstore — скiнчилися вiтамiни, i колготок треба би прикупити, вiдповiсти на два листи, потелефонувати до travel agency, ой блiн! — десь загубився замо‑влений нею квиток до Нью‑Йорка, котрий мали вислати поштою, хоч, коли подумати, на фiг їй здався той цiлий Нью‑Йорк — ну вилiзе на сцену, ну прочитає по‑англiйському парочку своїх, з таким скрипом перекладених стихiв, ну вип’є потiм навстоячки келих вина i заїсть вмоченими в помiдоровий соус креветками, пошкiриться до двох‑трьох випрасуваних лiтературних агентiв i дядь iз ПЕН‑клубу, можливо, заскочить на годинку‑другу до колись улюблених музеїв (“На фiга менi тi музеї, — весело горлав у телефон, коли дзвонив до неї до Кембрiджа, з України ще, — менi в тiй Америцi тiльки одну баришню побачить треба!”
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”