Значення
-
У логіці та філософії: прийняття певного твердження (постулату) як вихідного, бездоказового, але очевидного або необхідного для побудови теорії; акт постулювання.
-
У римському та канонічному праві: офіційне висунення, представлення кандидата на певну церковну посаду (наприклад, єпископа) для затвердження вищою інстанцією.
-
Застаріле: пропозиція, вимога або твердження, що висувається як беззаперечна істина.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. постулація, р. постулації, д. постулації, з. постулацію, о. постулацією, м. постулації, к. постулаціє