пошум

Приклад 1:
сцени) Яким сьогодні словом воскресить хвилину, Як піднеслась колись завіса вперше вгору, А з кону чарівний на салю подих злинув, Що літніх ночей ніс красу, ніс пошум бору; І смуток згаслих зір, і жаль блідої хмари, Дівочу тужну пісню смерком під вербою – Все душу сповивало у предивні чари, Неслося над юрбою тужною луною… А груди глядачів тремтіли, хвилювали, Немов Дніпрові хвилі, грали та шуміли, І в головах кружляло, і тіла дрижали, І очі всіх якимись блисками горіли, Усі задивлені в дітей малих громаду, Що розстелилася немов тих маків квіти, А кожний думу думав про велику раду, Як прадіди дають унукам заповіти… Була в цьому краса, поезія, зарід сили, Вітхнення, наче янгол, станув над юрбою Та в сонце вів її над згарища, могили, Над сірість будних днів, над грозен гамір бою, Пригадував усе минуле, призабуте, Розвіяне, пригасле, вмерле, а – кохане, Що мов святий бальзам вливався в тихі нути І клався на криваві, незагойні рани. Плила зі сцени Пісня, українське Слово, Як музика свята, що з Богом всіх в’язала; Ти скиптр тоді взяла у руки, Рідна Мово; Ти надила, пестила, гріла, колисала, Ти мала в собі чари першого кохання, З дитячою сплетені ранньою мольбою, / 45 ÍÀÐÈÑ ²ÑÒÎв¯ ÓÊÐ À¯ÍÑÜÊÎÃÎ ÒÅÀÒÐÓ Â Ã ÀËÈ×ÈͲ В хвилини ж гніву – мала розгін гураґану, І грому маєстат, і грім грізного бою!
— Невідомий автор, “021 Charnetskii Stepan Istoriia Ukrayinskogo Teatru V Galichini Tech”