Приклад 1:
Шкода, що ваша країна, властиво, не знала порядної вiйни — вiйна дає змогу багато дечого зрозумiти про життя i смерть, бо поодинчi долi, хоч якi бувають промовистi, звичайно нiколи нiчого не навчають, рiк тому, пригадую, в останнiх вiстях майнула прекумедна, якщо дозволите так висловитись, iсторiя: у Нью‑Йорку якийсь хлоп викинувся з вiкна хмарочоса, але приземлився на дах припаркованого автомобiля цiлим i неушкодженим, тож, не примирившися з невдачею — видать, теж був навчений змалечку домагатися свого хоч хай би там що, — попхався назад на той самий стонадцятий поверх i, уявiть, викинувся вдруге, за цим разом зломивши руку, ногу i ще щось там собi ушкодивши, але так i не потрапив, сарака, поквитатися з життям, — зiзнаймося, ледi й джентльмени, що в глибинi душi ми трохи дiткнутi безецнiстю цього нахаби — чи то грабiжника, що натинався висадити дверi, од яких не мав ключа, чи розбещеної дитини, котра, тупаючи нiжкою, верещить: “Дай!” — ну й спiймав облизня, i добре йому так), — в цiй країнi, ледi й джентльмени, з її дедалi ряснiше множеними по пiдпiллю сатанiстичними сектами, а на поверхнi — психiатричними кабiнетами, чи не час гарненько застановитися над питанням авторських прав — над тим, що ми дiйсно можемо, а до чого нам зась?
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”
