Словник Української Мови
Буква
1. У народній творчості та міфології: фантастична істота, зображувана у вигляді кулі, яка самостійно котиться, часто зі злим, недобрим наміром; катячеське, котигорошок.
2. У переносному значенні, розмовне: про людину, яка постійно переїжджає з місця на місце, веде кочовий спосіб життя або часто змінює місце роботи, проживання.
3. Рідко: те саме, що котило (предмет циліндричної форми для кочення, переміщення вантажів).
Приклад 1:
А річечка його взяла Та в Дніпр широкий понесла, А Дніпр у море, на край світа Билину море покотило Та й кинуло на чужині. І жаль тобі її стане, Малої билини.
— Невідомий автор, “117 Shevchenkohaidamaky Vyd 2011”
Приклад 2:
Ç з ясного неба диво покотив покотило чують поляни котить полями десь із Китаєва покотилося маєво а мо’ з Дорогожич все’дно не гоже Св. Мученику Євтропію громовий повелію твого дня ся немилость « в літо 105 2марта в 3дє розгримілось » сохрани нас од мокви од грому од мору од погару Міт про козака Мамая 355~од чвару од нашестя од княжої смерти ×.
— Андрухович Софія, “Фелікс Австрія”