погруддя

Приклад 1:
Кілька типів з оленячими і бичачими рогами на головах, підтанцьовуючи, виносять на середину кімнати священний повстяний килимок (у нас об такі ноги витирають), а перед ним, разом із фінальними екстазами співу («золотої германійської брами дай нам пропливти великим рибою»), задля суцільного захвату виставляють погруддя: золочена бронза в дещо збільшених ПЕРВЕРЗІЯ ЗО пропорціях (щодо природних, ясна річ), і я розумію так, що то їхнє божество, божище, божисько, — ліпше сказати, якийсь чи то пітекантроп, чи будда, чи німецький філософ- матеріяліст, він же Сторож Германійської Брами, або ж Еґір, Ґрунґнір і Фафнір 1, вартовий заклятого саду… Усі присутні, крім мене, врочисто вклякли перед його божистою з’явою. Коли ж і я забаг опуститися на коліна, то дівчата, всі чотири мої наглядачки, просто не дали мені цього зробити, хапаючи мене звідусіль за все на світі.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”

Приклад 2:
— затулила рота долонею, зблиском згадавши свiй, фiзiологiчно якийсь тяжко вiдразний, сон: мовби тримає в руках його гiпсове погруддя, котре страхiтливо ворушить губами, та що ж це таке, справдi! добре, буде тобi, чувак, виклик до Америки, буде стипендiя, виставка в Нью‑Йорку, музика — жiнки — шампанське, все буде, — лиш оте “окрутимось” порнуло, наче, наглим звиском, соло на пилцi серед оперової увертюри: не те, не те — не тi слова!
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”