1. (у філософії, особливо в екзистенціалізмі) стан глибокої внутрішньої тривоги, метафізичного страху або жаху перед свободою, відповідальністю, небуттям або абсурдністю існування; онтологічна тривога.
2. (у психології) інтенсивне почуття тривожності, що виникає в екстремальних або граничних ситуаціях, пов’язане з усвідомленням власної вразливості або загрози існуванню.