1. (іст.) Представник язичницького віровчення, язичник; також — людина, що не сповідує християнство, нехристиянин.
2. (перен., розм.) Погана, зла, негожа людина; негідник.
поганець
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Лайдак — нероба, ледащо; поганець, мерзотник. Лакі м — охочий.
— Зеров Микола, “Камена”
Приклад 2:
«Поганець з мене, поганець!! — митло засоромив себе він.
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Приклад 3:
Оце теє кохання, що не дивиться, чи цікавий для розмови син, чи не цікавий, чи добрий, чи поганець, а просто любить… І я оце щастя був одкидав сім год, тинявся по чужих, сторонніх людях, благав по-старчачи їхньої прихильності, будував собі порожні ілюзії… і мучив себе й маму!..» VII Геть непомітно збігли для Андрія під рідною стріхою два дні. Він зовсім оббувся-обговтався.
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Частина мови: іменник (однина) |