Словник Української Мови
Буква
1. Історична назва язичницьких племен, зокрема половців, а також осіб, які сповідували язичництво, у давньоруських літописах та пам’ятках писемності.
2. Заст. Назва представників деяких неслов’янських народів, часто з відтінком зневаги.
3. Перен., зневажл. Погані, мерзенні люди; наволоч, бидло.
Приклад 1:
Відьми живуть по селах… То вже ти на тому знаєшся… Та що ж, принаджуй ту погань лісову, то ще діждешся колись добра! А що ж?
— Українка Леся, “Лісова пісня”
Приклад 2:
– де ж є вiдьма в лiсi? Вiдьми живуть по селах… То вже ти на тому знаєшся… Та що ж, принаджуй ту погань лiсову, то ще дiждешся колись добра! А що ж? таки й дiжду. Що лiсове, то не погане, сестро, – усякi скарби з лiса йдуть… Аякже! З таких дiвок бувають люди, от щоЇ Якi з їх люди?
— Українка Леся, “Лісова пісня”
Приклад 3:
Владимирь ве- ликы еще по- гань сы, ВLимиръ велкии є4ще в погань сыи. в8 невёріи є3щE сhй Влади1меръ,a 254 b 917 Над фразою стоять позначки у вигляді літер: “ввладиме>аи4ѕыде гна kтвяги” Таким чином, фраза, вірогідно, мала б чи- татися так: “и4ѕыде владиме> на kтвяги”.
— Жиленко Ірина, “Євангеліє від ластівки”