подумки

Приклад 1:
Обшуки, різного роду репресії, отруйні «клевотини» у пресі, регулярні виклики на допити в КГБ і постійна тривога за друзів, осмислення висоти їхнього екзистенційного вибору, гордість за них і прагнення — хай подумки, хай у сфері духу — приєднатися до них… На такій хвилі й постали переклади з Караткевічевої «Іліяди», які напрочуд відповідали моєму тодішньому душевному станові. Я перекладала їх здебільшого на роботі між редагуванням текстів з медицини й економіки, читала їх потихеньку своїм колегам, навіть послала «Баладу плахи» в листі до Атени Пашко.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”

Приклад 2:
Отже, циркуляція вектора qEEE B  += напруженості електричного поля по довільному нерухомому замкнен о- му контурі, подумки проведеному в змі н- ному електричному полі, дорівнює взятому з протилежним знаком потоку вектора t B ∂ ∂  через поверхню S , яка натя гнута на цей контур. Якщо в контурі L, за яким обчислю- ється циркуляція вектора напруженості електричного поля, крім ЕРС електромаг- нітної індукції, ще є й інші ЕРС – 1ε , 2ε , …, nε , то загальна ЕРС дорівнює їх алгеб – раїчній сумі ∑ = += n к кi 1 εεε .
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 3:
синочка”, — то була цiлком самодостатня творчiсть, в якiй твоє власне фiзичне незадоволення важило не так‑то й багато, — залишившись сама — бо вiн, завинувшись у довгополе, схоже на шинелю пальто, одразу пiрвався кудись на помивку: звичайка досить хамська, коли вдуматися, але й це тебе тодi не зразило, — ти муркотливо потяглася, хруснувши сплетеними над головою руками, й визнала собi подумки, з хрипкуватим смiшком, — ну от тебе нарештi й виїбли, подруга, так‑таки прямим текстом — виїбли, уперше в життi, бо доти все бiльше — годили, панькались, як iз теплим тiстом, допитувались, якi слова любиш, а тут просто взяли та й трахнули по‑мужицькому, без церегелiв, — i, дивно, навiть ця думка не була неприємна, i коли ти витягла з сумочки дзеркальце, наперед страхаючись того, що в ньому вгледиш — на третю добу неспання, по всiх викурених цигарках i опiвнiчних коньяках, оце то фестиваль видався! — то й сама спахнула радiсним подивом: на тебе глянуло розпогоджене, вiдмолодiле до стану твоєї автентичної вроди — делiкатне й худеньке, сливе дiтвацьке, виплигуюче назовнi чорними очиськами личко, яке ти завжди за собою знала, але в дзеркалi не бачила вже хтозна вiдколи: ти вернулась до себе, ти була вдома, — а вiн сидiв у ногах лiжка, курив i дивився, його невiдривно звернене до тебе промiнно‑заворожене обличчя осявало ще тьмяну майстерню, — вряди‑годи нахилявся над тобою: легенько, ховаючи усмiх, поцiлувати вистромленi з‑пiд вiдкоченого пледа соски й знов дбайливо, по‑селянськи неквапно, як своє добро, вкутати тебе аж пiд шию, подати чашку з кавою, “гляди, не розхлюпай”, i ти тут‑таки й розхлюпала, затрусившись хихотiнням, “а я тепер цей плед виставлю — i пiдпишу, ким заляпано”, — i, зненацька: “Чого ти плакала?”
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”