1. (релігійний термін) Віровчення, що виникло в Росії у XVII столітті серед старообрядців, яке визнавало лише вісім кінців хреста (чотирикінцевий хрест) та двоперстне хрещення, а також відкидало церковні реформи патріарха Никона.
2. (історичний термін) Назва одного з основних напрямів у старообрядництві (разом з беспопівством), представники якого мали своїх священиків і визнавали церковну ієрархію.