почет

Значення

1. Тлумачення із “Словника української мови”* П О ЧЕТ , чту, ч. 1. Особи , що супроводжують високопоставлену світську або духовну особу , воєначальника . Він [ Ярослав ] жестом спиняє почет , що йде слідом за ним , – бояр , духівництво , дочок ( Коч ., П’єси , 1951, 54); Суворов прибув до Каушан.. Весь почет його складався з одного козака-ординарця ( Добр ., Очак. розмир , 1965, 251); // Особи , що належать до найближчого оточення володарів . Монголи-бідняки змушені були працювати на ханів та їх почет (Іст. СРСР, І, 1956, 73); // Група людей (перев. військових ), що виділяється для почесної зустрічі або супроводу кого-, чого-небудь . Сповіщені Хлопіцьким січові старшини спорядили пишний почет назустріч імператорському послові ( Ле , Наливайко , 1957, 196); Почет прапороносців ніс перед ними розгорнутий полковий прапор ( Ле і Лев ., Півд. захід , 1950, 425); * У порівн. Ставні берези вздовж дороги Обабіч стали в два ряди , Як почет непорушно-строгий (Рильський, Сад .., 1955, 58). 2. перен. Особи , що супроводжують керівника при якомусь огляді . Пропустивши вперед свого поважного керівника , рушив чимсь збентежений огрядний , а за ним уже весь мовчазний почет ( Шовк ., Людина .., 1962, 336); Коли старенький професор йшов обходом по госпіталю із притихлим почтом медицини в білих халатах , він не зводив із нього очей (Тют., Вир , 1964, 199). 3. етн. Супровід молодого або молодої на весіллі . За почтом молодого посунули з вулиці до двору всі цікаві ( Збан ., Сеспель, 1961, 401); У суботу молодий із своїм почтом годині об 11-12 їде за молодою ( Нар . тв. та етн., 6, 1968, 48).

Правопис та відмінювання