1. (від дієслова “багатіти”) У спосіб, що веде до збільшення майна, доходів; так, щоб стати заможнішим.
2. (перен.) У спосіб, що веде до збагачення внутрішнього світу, знань, досвіду; так, щоб набути більшої цінності, повноти.
побагату
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
У хаті загомоніли веселіш, не так вже побагату набігає одвідачів… Павло, не пивши, не ївши, сном оч і не освіживши, сидів, дожидав. Вже три дні він Варки не бачив — не одходив од Галі… А воно молоде, то швидко і виходилося собі, оздоровіло; вже й у рум ’янцях, і весела — тішиться тим, що він усе тут, невідхідно… Молодички нахож і його звичайненько на оздоровлення Галине в ітають; чу є він ізнову той голосочок веселенький у сво їй хат і, та по кожн ій хвилинці сам собі визнає, що вона жи ве… вона не вмирала… не вмре… Й уростав з того визнаття гн ів його на Галю, пон імав його душу, начебто вона винна у тому була, начебто її воля вмирати чи жити… — Оце вже я устану, мені вже зовсім добре, — каже йому.
— Невідомий автор, “021 Chornokril”
Частина мови: прислівник () |