Словник Української Мови
Буква
1. Прислівник, що вказує на спосіб дії, думку або звичку, властиві певній особі чи групі осіб, до яких звертаються на “ви”; так, як робите або думаєте ви.
2. Уживається для уточнення чи перепитання, щоб виразити сумнів або запросити підтвердження сказаного співрозмовником; відповідає значенням “як ви вважаєте?”, “на вашу думку?”.
Приклад 1:
— А як по-вашому рожа?
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Приклад 2:
Прилетіла одна пташина, не знаю, як вона зветься по-вашому, та й сіла на дерево, знов не знаю, як воно зветься по-вашому. Посиділа, посиділа та й полетіла… По-руськи нічого не виходить, а по-грецьки — дуже жалісливо, аж плакати хочеться!» Я думаю, що цей анекдот не видумано… Візьміть українське «любисток» та «зозуленька»; хіба українця ці слова не можуть навести на дуже поетичні асоціації ідей?
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Приклад 3:
Спитайте ж його, чого плаче, то скаже знов так само, як грек: «Прилетіла пташина, не знаю, як вона буде по-вашому, сіла коло трави, не знаю як по-вашому, та й знов полетіла на Вкраїну… По-вашому — нічого не виходить, а по-українськи — дуже жалісливо…» Та хоч би він і з найбільшою научною точністю пояснив, що «любисток» — то levisticum officinale, а «зозуленька» — то cuculus, так хіба хто його зрозуміє?.. Це я подумав тому, що пригадалася вчорашня Грицькова пісня… Там поезією має дихати слово «саримсак», себто «часник».
— Тютюнник Григорій, “Вир”