по-своєму

Приклад 1:
Там, на Прип’яті, ми створили маленьку тимчасову республіку Радости, де кожен з нас — на Великій Землі по-своєму гнаний і переслідуваний — почувався собою, а всі разом становили громаду друзів-однодумців. І Стус в образі міфологічного бога так і живе в пам’яті як поетичне осердя, душа цієї воістину суверенної «республіки».
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”

Приклад 2:
– спи­тав Ула­со­вич; а Пiст­ряк по-своєму, по-письмен­ницьки, i роз­ка­зав, як вiн прий­шов до но­во­го сот­ни­ка прех­ваб­рої Ко­но­топської сот­нi, Дем’яна Оме­ля­но­ви­ча па­на Ха­лявсько­го, i як той, ка­же, “воз­зрiв на нього гор­дям оком i не­чис­тим сер­цем, аки на пса смер­дя­ща”, i зве­лiв йо­му пи­са­ти до вельмож­но­го па­на пол­ков­ни­ка ле­порт об та­кiм i об та­кiм дi­лi. Ри­го­ро­вич за­хо­тiв по­муд­ру­ва­ти i, щоб з пер­шої по­ри за­нуз­да­ти па­на сот­ни­ка по-своєму, щоб не ду­же бриш­кав про­ти пи­са­ря, на­пи­сав по-своєму.
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”

Приклад 3:
Ри­го­ро­вич за­хо­тiв по­муд­ру­ва­ти i, щоб з пер­шої по­ри за­нуз­да­ти па­на сот­ни­ка по-своєму, щоб не ду­же бриш­кав про­ти пи­са­ря, на­пи­сав по-своєму. Пан сот­ник роз­чу­хав, що не так, бо й сам був письмен­ний, ка­же пи­са­ре­вi: “Не так!
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”