пізніше

Приклад 1:
Приїздили письменники й урядові діячі з Києва, і я, зовсім ще мала, декламувала перед ними вірші — в основі мого репертуару були «Наша хатка» Коцюбинського і «На майдані» Тичини (пізніше згадувала, що я окреслювала контингент цих відвідувачів, як «письменники» і «вожді»). Численні екскурсії вчителів і учнів, вихованців дитячих будинків, відпочивальників чернігівських будинків відпочинку — старі фотографії зберегли ці обличчя, характерний для епохи одяг, манеру триматися, якісь статичні й уніфіковані, але зворушливі.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”

Приклад 2:
П.» — «Мельхіор Перфецький», що також означає «Майстер Печа­ лей», має здатність відвертати несподівану загрозу, навію­ вати легкість у міркуваннях та захищати від повного сп’яніння — Чортопільському музеєві карпато-руського масонства, якщо згаданий музей не закриють; якщо ж закриють, то переплавити на кулю і вистрелити нею з рушниці в південний бік гори Говерли, але тільки в ніч на Івана Купала і не пізніше, але й не раніше 1999 p.; — шпилька для виколювання очей вурдалакам і перегор­ тання сторінок в отруйних книгах (тюленяча кістка, моржовий вус, різьба), подарунок вельмихвального лицаря Нахтіґаля Раменсдорфського з Берліна, придатна також для розміщення на самому кінчику незліченного скопища відьом — о. Реміґіюшеві, настоятелю монастиря; — кості для гри в таро, виготовлені у XVI ст. з кісток видатного чарівника і пророка Аґріппи Неттесгаймського, знімають зубний біль і повертають ерекцію, приносять перемоги в азартних, окультних і політичних іграх — Мацькові Кулі (справжнього прізвища не знаю), жебракові ПЕРВЕРЗІЯ 272 з-під гастроному «сквозняк», проспект Академічний у Львові; — срібна монета із зображенням (з одного боку) крила­ тої гієни та (з іншого боку) латинським написом «Ergo bibamus», викарбувана при дворі готського короля Вінітара спеціяльно для підкупу візантійських євнухів, придбана мною в дагестанського цигана Яшкіна за 8 ам.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”

Приклад 3:
— У супроводі дружини (про її лососеву сукню ще довго трудили невтомні язики еміграційні манірниці, вболіваючи за долю цілої нації, в якої занепадають смаки, що, як відомо, тягне за собою світові катаклізми) та смаркача-сина у смокінгу (тоді ще не так густо, як кількома роками пізніше виряджувалися на українські забави), явився на Маланку з опаловою орхідеєю на вилозі, і Федір тоді вперше після хвилевої відрази до квітки (що то знак для Паливоди, Федір довідався значно пізніше, сидячи на терасі каварні з Паливодою, який, спостерігаючи політ галок навколо дірок під банями собору Діви Марії, зрадив, що він приїхав не так на міжнародний конгрес альхеміків, як радше для зустрічі з Безручком, з яким він нав’язав був, а тоді на кілька років втратив, — що загальмувало всі його досліди, — тісніший контакт, щойно Безручко — частково на його, Паливоди, прохання, — повернувся до Европи, невдовзі після чого на Маланці Федір уперше й побачив його з орхідеєю, наче викапаною з бразілійських хащів, де витриваліші українські поселенці, тікаючи від радянського раю, залишилися освоювати пекельний праліс, звідки йому, Федорові, та Василеві Савченкові, який попервах ще намовляв Федора піти углиб пошукати діямантів, пощастило ледве живим після тропічної пропасниці, — дослівно: сама шкіра й кості, — дістатися до Перу, аж ще за півроку знайомі ледве пізнавали, що то — Федір) — вичув біля Безручка, попри те, що невтомні еміграційні балакуни, як Сізіфи, гриміли один перед одним брилами остогидлої буденщини, яка забиває памороки й менш подразливим одинакам, ніж Федір (а Безручко тоді так само жартував і молов непотріб, як то переважно мелють на багатолюдних збіговиськах, на яких і зроду Федорової ноги не було б, якби не Марійка), однак Федір ще тоді вперше вичув біля Безручка товсте, цвяхувате на дотик (Федір аж заціпенів, коли замість шкіри на ньому потекла фіялкова в шафранових цятках блискавка) чітко окреслене силове поле, яке тепер, — і то зовсім не тому, що гуска подивилася на Федора блідофіялковими орхідейними очима, щойно Безручко заходився обережно висмикувати з візка, притримуючи правою рукою, як немовлячі сідниці, виварку-барабан, — набрало остаточного об’єму й пружности. — Барабан-виварку можете лишити у цій ніші.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”