Словник Української Мови
Буква
Процес отримання знань про об’єктивну дійсність, її закономірності та властивості; пізнавальна діяльність людини, спрямована на розуміння світу.
Результат цього процесу; сукупність знань, набутих у ході вивчення, дослідження чого-небудь.
У філософії: відображення дійсності в свідомості людини, що здійснюється в процесу практичної та теоретичної діяльності; засвоєння чого-небудь розумом.
Приклад 1:
Його ерудиція, висока філологічна культура, жвавий іронічний погляд на речі, здоровий скептицизм і незацикленість на авторитетах, об’єктивно-історичний підхід до фактів літератури на тлі багатющої культурної компаративістики — все це дуже імпонувало мені, виробляло в мені, іноді, можливо, й неусвідомлено, — всупереч марксистсько-ленінським догмам і соцреалістичним шаблонам — справжні критерії, добрий художній смак і спонуки до незаанґажованого пізнання. Працюючи над дисертацією «Поетика Шевченка і український романтизм», я відкрила цілі поклади невідомого мені з історії української — і не лише української — літератури й уперше по-справжньому осмислила її, і, зокрема, Шевченка, у світовому контексті.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”
Приклад 2:
Ювіляр був зворушений… Як я вже згадувала, для матері Тичинина поезія була другим (після творчости Коцюбинського) вирішальним чинником її входження в українську культуру, пізнання скарбів української мови й літератури. Вихована на кращих зразках російської поезії і загалом літератури XIX ст.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”
Приклад 3:
Захоплення науково достовірними фактами у нього мириться з міфологічними та фантастичними уявленнями, нереальності яких він не заперечує, але зрештою визнає їх морально-практичну функцію, здатність бути засобом пізнання людиною внутрішнього змісту речей. На зміст філософії Сковороди справили значний вплив традиції вітчизняного письменства та філософії XVII—XVIII ст.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”