Слово вживається в однині: чоловічий рід — «араб», жіночий — «арабка». Воно позначає низку народів, які складають переважну більшість мешканців Передньої Азії та африканського континенту на північ від Сахари. Як приклад використання: служниці-арабки та туркені розносять каву, фрукти й шербети (записано з твору М. Н. Левченка, 1956). Інший уривок описує: хвиля, що котиться з Африки й, можливо, колись омивала ноги араба, тепер набігає на мої ноги як знак єднання (цитата з М. М. Коцюбинського, 1955). Також зазначається, що араби формують основну частину населення Південно-Західної Азії (згідно з економічною географією зарубіжних країн, 1956). Це тлумачення взяте зі «Словника української мови», де для повної інформації слід звертатися до статті «араби».

Арабізм — це мовна одиниця (слово чи стійкий вираз), яка перейшла до інших мов із арабської.

Арабіст — це вчений, який спеціалізується на вивченні арабської культури, зокрема мови та літератури.

Як приклад використання: “Один з моїх колишніх шкільних товаришів став арабістом” (Крим., А. Лаговський, І, II, 1905, 120).

Арабістика — це галузь знань, яка об’єднує наукові дисципліни, спрямовані на вивчення арабської культури, зокрема мови, літератури та інших її аспектів.

Про феноменальну ерудицію в цій царині та в історії культури Близького Сходу свідчать численні історико-географічні роботи вченого Г. Ю. Крачковського (за даними видання “Видатні вітчизняні географи…”, 1954, стор. 136).

Арабкою називають жінку арабської національності або громадянку будь-якої арабської країни.

Аміотрофія — це ознака низки спадкових хронічних хвороб, що виникають через ураження спинного мозку та виражаються в прогресуючих атрофічних паралічах. Для неї характерне зменшення об’єму м’язів, яке завжди супроводжується зниженням їхньої сили. Цей стан обумовлений патологією рухового нерва, що іннервує відповідний м’яз, і є типовими проявом усіх хронічних форм невропатії. Крім того, аміотрофія часто виступає основним неврологічним симптомом при цукровому діабеті та менінговаскулярному сифілісі.

Амітабха є центральною фігурою в буддизмі Махаяни, зокрема в школі Чистої Землі, а також входить до п’ятірки головних будд Ваджраяни. Його вважають сповненим милосердя, адже він розкриває всесвітні принципи існування в Західному раю та дарує притулок усім, хто звертається до нього з щирою молитвою, без урахування їхнього соціального стану, походження чи заслуг. Цей будда уособлює собою “невимірне світло”.

Його шанування зародилося на території Індії в перші століття нашої ери. Амітабха постає як творець і правитель раю Сукхаваті, куди мають змогу потрапити для нового народження всі страждальці, які усвідомили його могутність. Символом Амітабхи служить чернець, що збирає милостиню. У традиційній іконографії його часто малюють сидячим на троні-павичеві в медитативній позі, з чернечою чашею для подаянь в руках. Сьогодні культ Амітабхи поширений у Японії, Тибеті, Монголії та Бурятії.

Амітоз — це прямий поділ клітинного ядра, який зазвичай відбувається через його перетяжку на дві частини без характерних перебудов хромосом. Такий процес спостерігається в різноманітних тканинах у високоспеціалізованих клітинах, що приречені на відмирання; особливо часто він трапляється в клітинах зародкових оболонок ссавців. Клітина, що зазнала амітозу, втрачає здатність до подальшого нормального мітотичного поділу.