• ах

    1. Використовується для передачі відчуття страху, подиву, радості тощо. Також вживається, щоб виразити захоплення, нетерпіння та інші схожі емоції. Може позначати горе або співчуття. У розмовному мовленні може вживатися як іменник (наприклад, у виразах “з охами та ахами”).

    2. Слугує для вираження обурення, невдоволення чи досади.

    3. Вживається, коли потрібно позначити раптово виниклу думку, здогад чи згадку.

  • аха

    У садово-парковому мистецтві XVII–XVIII століть цим терміном позначали раптове відкриття виду за межі парку на природні пейзажі навколо.

  • ахалохі

    Ахалохі — це традиційний грузинський верхній одяг для чоловіків, який є складовою частиною національного костюма. Його шиють із бавовни або шовку, переважно у темній колірній гамі, і він не застібається. Такий каптан стягували вузьким шкіряним поясом, прикрашеним карбованим сріблом, а вже зверху на нього одягали довгу чоху.

  • ахалухі

    Іменник чоловічого роду. Значення слова наведено у статті «ахалохі».

  • ахання

    Розмовне іменування дії, що відповідає дієслову «ахати».

  • ахінея

    Розмовне слово, що означає безглуздя або нісенітницю. Як зазначено у цитаті з твору Павла Тичини, говорити ахінею може лише людина, яка не повністю контролює свій розум.

  • ахінса

    Ахінса — це моральна норма, що походить з індійських релігійних та філософських вчень. Вона закликає до повної відмови від заподіяння шкоди, страждань або насильства всім живим істотам. Цей принцип нерозривно пов’язаний із доктриною про метемпсихоз — переселення душ та їхнє перевтілення в нові форми життя.

  • ахкання

    Розмовне позначення дії, що відбувається внаслідок ахкання.

  • ахканти

    Це чотиригранна ділянка щогли, розташована безпосередньо під топом, що служить місцем кріплення чиксів.

  • ахкати

    Ахкати (аю, аєш) — розмовний синонім дієслова «ахати», що вживається в незавершеному виді. Наприклад: «Він із задоволенням вдихнув дим і, ахкаючи та плескаючи в долоні, пішов далі» (Шиян, «Партизанський край», 1946, стор. 171).

    Цим словом також можна описати відлуння: «Гучно вдаряє сокира об дзвінкий корінь грабини, і ахкає луна аж у сусідніх гаях» (Стельмах, «Велика рідня», 1951, стор. 659).