1. Західний регіональний варіант для позначення кінцевої частини чогось.

2. У західних говірках — частина тіла, на яку сидять; зад.

Аускультація — це медичний спосіб дослідження стану внутрішніх органів у людини та тварин шляхом вислуховування.

Результати цієї процедури, разом із даними огляду, пальпації (обмацування) та перкусії (вистукування), фіксуються в історії хвороби (Заг. догляд за хворими, 1957, 189).

Місце, яке займають мовні звуки чи їх група, завершуючи собою лексичну одиницю.

Це положення, що відповідає фінальній частині акустичного вираження слова.

Ауспіції — це давня практика ворожіння та спроби передбачити майбутнє, корені якої сягають часів дотрипільських культур. У Стародавньому Римі її здійснювали авгури, які тлумачили волю богів, спостерігаючи за польотом і голосами птахів, способом, у який тварини кльовали зерно (наприклад, бадьорий клювання вважалося добрим знаком). Цей обряд особливо часто використовувався у військових походах, тому разом із легіонами часто їхав спеціальний доглядач з возом, де утримували курчат. Також увагу звертали на поведінку чотирилапих тварин, астрономічні феномени та інші незвичайні події. Найбільш значущими вважалися спостереження за небесними явищами — грозами, блискавками та формами хмар, тоді як інші методи (на кшталт спостережень за птахами) мали другорядне значення. Для проведення таких ритуалів у Римі існували спеціально відведені місця.

У переносному значенні це слово означає ознаки майбутнього, передвістя або прикмети.

Аустеніт — це структурна складова залізовуглецевих сплавів (сталей та чавунів), яка характеризується стійкістю виключно за високих температурних умов (Заг. хімія, 1955, 607).