1. Це поняття означає душевний спокій і незворушність, що, згідно з поглядами окремих античних мислителів, є ідеалом для мудреця. Його досягають, припиняючи міркування над метафізичними темами (такими як Бог, смерть чи суспільство) та утримуючись від якихось категоричних висновків щодо них. За такої внутрішньої позиції людина ніби переорієнтовується на повне переживання кожного моменту буття і знаходить у ньому справжню радість. Філософи, такі як Демокрит, Епікур та Лукрецій, бачили шлях до цього стану в пізнанні природи речей і звільненні від страхів. Представники скептицизму вважали, що атараксія досягається через відмову від подвійних оцінок (типу «добре – зло», «гарне – потворне») і через неприйняття абсолютної та універсальної істинності будь-чого (істина завжди відносна, залежить від суб’єкта та часу, а судження не може бути вірним у всіх випадках). Стоїки ж трактували цей стан як апатію – байдужість до подій зовнішнього світу, до радощів і страждань.
2. У психології термін позначає стан абсолютної відсутності страху, який зазвичай виникає в людини після сильного емоційного стресу.