Представники народів, що розмовляють мовами індоіранської гілки індоєвропейської мовної сім’ї.

Аркатура — це низка ідентичних декоративних псевдоарок, що прикрашають фасад споруди або інтер’єрні стіни. Вона може виконуватися у формі аркатурного пояса, який інколи доповнюють колонками, встановленими на кронштейнах. Такий архітектурний мотив характерний переважно для романського та готичного стилів.

Аркбутан — це кам’яна арка, розташована зовні будівлі, яка сприймає та переносить горизонтальний тиск (розпір) від склепіння на зовнішню опорну колону, що має назву контрфорс.

Конструктивну основу готичного храму формують саме аркбутани у поєднанні з контрфорсами та нервюрами.

Цей архітектурний елемент був відомий ще в архітектурі Давньої Русі, наприклад, його використали під час будівництва Софійського собору в Києві (1037 р.), однак в українській архітектурі він застосовувався вкрай рідко.

Найширше поширення аркбутани отримали в готичному будівництві, а з другої половини XII століття вони перетворилися на ключову архітектурно-конструктивну систему для великих соборів у Франції, Італії, Німеччині та інших країнах.

Аркебуза — це історична зброя, яка спочатку була арбалетом для стрільби свинцевими кулями. Її конструкція включала залізний або мідний ствол із бічними щілинами. Через ці щілини виходили вушка циліндра, що переміщався всередині ствола; саме до цих вушок кріпилася тятива лука.

Також аркебузою називали ручну вогнепальну зброю — довгу ґнотову рушницю, заряджану з дула. З неї стріляли круглими кулями з каміння чи свинцю, а пороховий заряд підпалювали через запальний отвір у казенній частині. Різноманітні аркебузи були в широкому вжитку в європейських країнах протягом XIV–XVII століть. У XVIII столітті ця назва закріпилася за багатьма різновидами ручної вогнепальної зброї.

Історична зброя, що являла собою арбалет для стрільби свинцевими кулями. Його ствол, виготовлений із заліза або міді, мав бічні щілини. У них входили вушка циліндра, що переміщався всередині каналу ствола. Саме до цих вушок кріпилася тятива зброї.

Історична ручна вогнепальна зброя — довга ґнотова рушниця, заряджання якої відбувалося з дула. З неї стріляли круглими кулями з каміння або свинцю. Для пострілу пороховий заряд підпалювали через спеціальний отвір у казенній частині. Різноманітні конструкції аркебуз були у вжитку в європейських країнах протягом XIV–XVII століть. У XVIII столітті ця назва закріпилася за багатьма різновидами ручної вогнепальної зброї.

Аркічембало — це старовинний музичний інструмент з клавішами, який належить до різновидів клавесина. Його особливістю були три окремі системи струн, кожна з яких була налаштована відповідно до діатонічного, хроматичного або енгармонічного ладів, що використовувалися в давнину. Завдяки такому устрою в межах однієї октави можна було отримати дев’ятнадцять різних звуків. Керувався інструмент за допомогою шести мануалів, тобто клавіатур.

Арккосеканс — це обернена тригонометрична функція, яка визначається як кут, значення косеканса якого дорівнює заданому числу.

Арккосинус — це обернена тригонометрична функція, яка для заданого числа повертає значення кута, чий косинус дорівнює цьому числу.