1. Найпростіший розділ математики, що вивчає числа, їх властивості та дії з ними (додавання, віднімання, множення, ділення).

2. Уживається у складі стійких словосполучень для позначення математичних понять, пов’язаних із цим розділом, наприклад: арифметичне середнє, арифметична прогресія, арифметичний корінь.

1. Властивий арифметиці, що стосується арифметики як розділу математики, який вивчає числа, їх властивості та дії з ними.

2. Побудований на елементарних математичних обчисленнях, що не виходить за межі чотирьох арифметичних дій (додавання, віднімання, множення, ділення).

3. У математиці: такий, що є послідовністю чисел, у якій кожен наступний член відрізняється від попереднього на стале число (наприклад, арифметична прогресія).

Арифмоманія — нав’язливе прагнення до підрахунку будь-яких предметів або явищ (наприклад, вікон у будинках, кроків, плитки на тротуарі), що є одним з симптомів обсесивно-компульсивного розладу або інших психічних відхилень.

Арифмоманія — гадання, ворожіння або спроба передбачити майбутнє за допомогою чисел та їхніх комбінацій, що базується на нумерологічних уявленнях.

Аричіато — власна назва села в Італії, у регіоні Калабрія, провінція Козенца.

Аричіато — власна назва невеликого містечка в Італії, у регіоні Кампанія, провінція Авелліно.

1. У давньоіндійській міфології — один з семи божественних мудреців (ріші), який вважався сином Брахми або Уравасі та Пурамити, батьком семи святих (саптаріші) та автором частини гімнів «Рігведи».

2. У сучасному вжитку (переважно в інтернет-середовищі та молодіжному сленгу) — іронічна або саркастична назва людини, яка дотримується расистських, зокрема ідеологічно близьких до нацизму, поглядів щодо переваги так званої «арійської раси»; пейоратив.

1. Невелика за розміром арія, що зазвичай відрізняється простотою музичної форми та камерним, ліричним характером; коротка сольна вокальна пісня в опері, опереті, ораторії або кантаті.

2. В інструментальній музиці — невелика за обсягом п’єса мелодійного, співучего характеру, часто частина циклічної форми (наприклад, сюїти).

1. Назва давніх індійських та іранських народів, що входили до індоіранської гілки індоєвропейської мовної сім’ї та розселилися на території Іранського плато та Північної Індії в II–I тисячоліттях до нашої ери; індоіранці.

2. У расовій теорії XIX–XX століть, а також у ідеології нацизму — уявна «вища раса», яку ототожнювали з носіями індоєвропейських мов, приписуючи їй антропологічні та культурні переваги; у цьому контексті термін має дискредитоване, ідеологічно навантажене значення.