• ателестит

    Ателестит — власна назва мінералу, водного арсенату свинцю з хімічною формулою Pb₃(AsO₄)₂·2H₂O, який кристалізується в моноклінній системі та утворює призматичні кристали або зернисті агрегати різних відтінків жовтого кольору.

  • ателія

    1. (в античній Греції) майстерня художника, скульптора або архітектора, де він працював і навчав учнів.

    2. (у сучасному вжитку) художня студія, майстерня, особливо живописця або скульптора.

    3. (переносно) творче середовище, школа, коло митців, об’єднаних спільними поглядами або навколо одного майстра.

  • ателодонтія

    Ателодонтія — рід викопних ссавців родини диноцератів, що існував у пізньому еоцені на території сучасної Північної Америки.

  • ателоміелія

    Ателоміелія — рід викопних морських тварин класу голкошкірих, що існував у крейдовому періоді; представники цього роду мали видовжене тіло, що складалося з численних сегментів, та були поширені на території сучасної Європи.

  • ателомітичний

    1. (у ботаніці) що стосується ателоміції — особливого типу росту рослин, при якому верхівкова клітина або клітини меристеми залишаються активними протягом усього життя пагона, забезпечуючи його необмежене подовження.

    2. (у ботаніці) що має ознаки ателоміції; такий, що росте шляхом ателоміції (на противаху симподіальному росту).

  • а-темпо

    1. Музичний термін, що вказує на повернення до початкового темпу після відхилення від нього (наприклад, після розширення або прискорення).

    2. У балеті — частина па-де-де, що виконується в швидкому темпі, зазвичай солістом або солісткою, і демонструє технічну майстерність.

  • атемпоральний

    1. Позбавлений часових характеристик, що не належить до часового виміру, не пов’язаний з течією часу; безчасовий, позачасовий.

    2. У філософії та теології: властивий абсолютній, вічній сутності (наприклад, Богу), що існує поза межами часу та не підпорядковується його законам.

    3. У лінгвістиці: такий, що не виражає часового значення або не має часових форм (наприклад, про атемпоральні дієслівні форми або конструкції).

  • аталанта

    1. У давньогрецькій міфології — дочка царя Схенея, відома своєю неймовірною швидкістю бігу; героїня міфу, в якому вона погоджується вийти заміж лише за того, хто пережене її в забігу, але програє Гіппомену (Меланіону), який відволік її золотими яблуками, кинутими Афродітою.

    2. У ботаніці (заст., народна назва) — рослина з роду козельці (Tragopogon), звичайна назва — козельці, або козлиця.

    3. У астрономії — назва одного з астероїдів головного поясу (36 Atalante), відкритого 1855 року, який названий на честь міфологічної героїні.

  • атам

    1. (в історії) титул правителів у деяких тюркських народів, зокрема у ногайців; також особа, що має цей титул.

    2. (в історії, на Запорозькій Січі) повна назва — курінний атаман: виборний старшина, що очолював курінь (адміністративно-військову одиницю) та мав військову, судову та адміністративну владу в ньому.

    3. (переносно, розмовне) про людину, яка веде себе владно, начальницьки, любить розпоряджатися; часто вживається з відтінком несхвалення.

  • атамант

    1. (миф.) У давньогрецькій міфології — один з аргонавтів, син фессалійського царя Гіппала, брат Філакі, учасник походу за золотим руном.

    2. (іст.) У Давній Греції — верховний військовий командир, головнокомандувач; іноді — титул правителя.