Словник Української
Алкей — власна назва давньогрецького ліричного поета VII–VI ст. до н. е. з острова Лесбос, творчість якого належить до монодичної лірики; від його імені походить назва поетичної строфи «алкеєва строфа».
Алкей — чоловіче ім’я грецького походження, що вживається переважно в історичному чи літературному контексті.
Алкенілборан — органічна сполука, що належить до класу органоборних сполук, у якій до атома бору приєднаний один або кілька алкенільних замісників (ненасичених вуглеводневих радикалів, що містять подвійний зв’язок).
Алкенілборани — важливі реагенти в органічному синтезі, зокрема в реакціях кросингового спарювання (наприклад, Судзукі — Міяури), де використовуються для введення алкенільних груп у молекулу.
1. (у хімії) такий, що стосується алкенілів — залишків ненасичених вуглеводнів (алкенів), що утворюються при відщепленні атома водню від молекули алкену.
Алкенілювання — хімічна реакція, в якій відбувається приєднання алкену (ненасиченого вуглеводню з подвійним зв’язком) до іншої органічної або неорганічної сполуки, що призводить до введення алкенільної групи (наприклад, вінілу -CH=CH₂) до молекули.
Алкенілювання — процес у нафтохімії та органічному синтезі, спрямований на отримання високооктанових компонентів палива або цінних сировинних сполук шляхом алкілування олефінами (алкенами).
Алкенін — власна назва, що позначає українське прізвище.
Алкеста (грец. Ἄλκηστις) — у давньогрецькій міфології: дочка царя Пелія, дружина царя Адмета, відома самопожертвою, коли добровільно погодилася померти замість свого чоловіка.
Алкеста — традиційна назва однойменної трагедії давньогрецького драматурга Евріпіда (V ст. до н.е.), присвяченої цьому міфу.
1. (У поетиці та літературознавстві) Такий, що містить алітерацію; побудований на повторенні однакових або схожих приголосних звуків для створення певного звукового ефекту, образності або ритму.
2. (У мовознавстві) Такий, що стосується алітерації або її утворення; алітераційний.
1. (металургія) Який містить домішки або спеціально додані хімічні елементи (алітуючі добавки) для надання металу чи сплаву певних властивостей (наприклад, підвищеної міцності, жаростійкості, корозійної стійкості).
2. (хімія, техн.) Підданий процесу алітування — дифузійного насичення поверхні виробів зі сталі або чавуну алюмінієм для захисту від окиснення при високих температурах.
1. Який стосується алюмінієвих сплавів, що містять літій, або виготовлений з них.
2. Який стосується мінералу аліту (однієї з модифікацій силікату кальцію) або містить його.
1. (геол.) Пов’язаний з алітуванням — процесом збагачення руд шляхом відділення рудних мінералів від порожньої породи за допомогою спеціального розчину (алітувальної рідини).
2. (техн.) Призначений для алітування, що стосується технології або обладнання для проведення цього процесу.