Словник Української
1. Стосунковий до Афону (Святої Гори) — півострова в Греції, де розташований комплекс православних монастирів; пов’язаний з духовним життям та історією цього місця.
2. Стосунковий до Афонської гори (в Греції) як адміністративної одиниці або автономного монастирського регіону.
3. Переносно: характерний для суворого аскетизму, відлюдного чернечого життя або духовної спадщини, аналогічної традиціям афонських монастирів.
Афорезис — лінгвістичний термін, що означає випадання початкового звука, скла або слова в мовленні, один із видів апокопи (наприклад, у розмовному “знаю” замість “не знаю”).
Афразія — втрата здатності до мовлення або розуміння мови внаслідок ураження певних ділянок кори головного мозку, що зберігає інтелектуальні здібності та рухову функцію мовних органів.
1. Техніка монументального живопису, при якій фарби наносяться на вологу, свіжу штукатурку, що дозволяє створити довговічний зразок стінного розпису, оскільки барвники впитуються в поверхню і закріплюються разом з нею при висиханні.
2. Твір живопису (стінний розпис, фреска), створений у такій техніці.
1. Назва другого за величиною материка на Землі, розташованого переважно в східній півкулі, на південь від Середземного моря та Європи, між Атлантичним та Індійським океанами.
2. Частина світу, що включає однойменний материк та прилеглі острови.
3. (переносно) Країни та народи, що населяють цей материк; африканський континент як культурно-політичне ціле.
1. (у металургії) Остаточне очищення дорогоцінних металів (золота, срібла, платини тощо) від домішок шляхом спеціальних хімічних або електролітичних процесів для отримання металу високої чистоти.
2. (переносно) Процес доведення чогось до високого ступеня чистоти, досконалості або завершеності.
1. (у хімії) властивість атомів, іонів або молекул утворювати хімічні зв’язки; сила хімічної взаємодії, міра спорідненості речовин.
2. (у біології, медицині) здатність біологічних молекул (наприклад, антитіл, рецепторів) вибірково зв’язуватися з певними структурами чи речовинами; спорідненість.
3. (переносне значення) тяжіння, внутрішня близькість, схильність до чогось на основі спільності інтересів, поглядів або властивостей.
1. (у математиці) що стосується афінної геометрії — розділу геометрії, що вивчає властивості фігур, які зберігаються при афінних перетвореннях (наприклад, паралельність прямих, відношення довжин відрізків, що лежать на одній прямій, співвідношення площ).
2. (у математиці) що має властивість афінності, тобто лінійності з можливим додаванням сталої; такий, що описується афінною функцією (наприклад, афінне перетворення).
3. (переносно, у філософії, психології) що стосується афектів, емоційно забарвлений (застаріле або спеціалізоване вживання, пов’язане з латинським «affinis» — споріднений, суміжний).
1. (у математиці) Стосовно афінних перетворень або афінної геометрії; властивостями, що зберігаються при афінних перетвореннях (паралельність прямих, відношення довжин відрізків на одній прямій тощо).
2. (у техніці, інформатиці) У сполученні з термінами, що описують перетворення, залежність або зв’язок, який є лінійним з можливим зсувом (наприклад, афінне відображення).
1. Чоловіче ім’я грецького походження, що означає “народжений без гріха” або “безгрішний”.
2. Історична особа: Афіноген (Афіногенів) — український церковний діяч, єпископ Переяславський і Бориспільський (кон. XVII — поч. XVIII ст.), один із авторів “Перестороги” (1709) — полемічного листа проти унії.