Словник Української Мови
1. Філософсько-релігійне вчення, засноване Рудольфом Штайнером на початку XX століття, що розглядає людину як мікрокосм, пов’язаний з духовними силами Всесвіту, і прагне до її інтелектуального, морального та мистецького розвитку через самопізнання та споглядання.
2. Науково-духовний напрям, що вивчає сутність людини та її зв’язок зі світом, поєднуючи методи природничих наук з розвитком ясновидіння для пізнання надчуттєвих явищ.
1. Стосовний до антропософії, пов’язаний із нею; властивий антропософії.
2. Заснований на принципах антропософії, створений за її ідеями (наприклад, про антропософську медицину, педагогіку або сільське господарство).
Антропотоксин — токсична речовина, що утворюється в організмі людини внаслідок порушення обміну речовин або в результаті життєдіяльності патогенних мікроорганізмів (наприклад, при деяких інфекційних захворюваннях) і може призводити до отруєння.
Антропотоксин — штучно синтезована хімічна сполука, що є токсичною для людини; антропогенний токсин.
Антропотопонім — власна назва географічного об’єкта (наприклад, населеного пункту, річки, гори), що утворилася від антропоніма, тобто прізвища, імені або прізвиська людини.
1. Людина, яка любить людей, відчуває до них прихильність, цікавиться людством і людською природою; протилежність — мізантроп.
2. (У біології) Організм (найчастіше комаха або рослина), що тяжіє до середовища, створеного людиною, або тісно пов’язаний з життям людини та її житлом.
1. (у біології, медицині) Такий, що стосується видів мікроорганізмів, паразитів або грибів, які пристосовані до життя в організмі людини або спеціалізуються на зараженні людини; зоофільний.
2. (у соціології, екології) Такий, що демонструє любов, прихильність або підтримку людства, людських цінностей та інтересів; спрямований на благо людини.
Антропофоб — людина, яка страждає на антропофобію, тобто патологічний, ірраціональний страх перед людьми або людським суспільством, що проявляється у прагненні до повної ізоляції та униканні будь-яких контактів.
Антропофоб — той, хто уникає спілкування з людьми, відчуває сильну тривогу або дискомфорт у соціальних ситуаціях, хоча це може бути не клінічним діагнозом, а рисою характеру чи світоглядною позицією.
1. Психічний розлад, що проявляється у патологічному, ірраціональному страху перед людьми або людським суспільством, бажанні уникати будь-яких контактів із ними.
2. У соціальному контексті — відчуженість від людей, неприязнь до людського спілкування, суспільства загалом.
1. Розділ фонетики, що вивчає фізіологічні та акустичні властивості звуків людської мови, їх утворення та сприйняття.
2. Сукупність звукових засобів (фонем, інтонаційних моделей тощо) конкретної мови, що використовуються людиною для мовленнєвого спілкування.
1. Пов’язаний з антропофонікою — розділом фонетики, що вивчає фізіологічні та акустичні властивості звуків людської мови, механізм їхнього утворення та сприйняття.
2. Створений або відтворений людським голосом; що стосується звуків, які може продукувати мовленнєвий апарат людини.