Процес перевірки та підтвердження справжності (автентичності) чого-небудь, наприклад, документа, особи, права доступу або цифрових даних.

У комп’ютерній безпеці — процедура верифікації (перевірки) особи, що намагається отримати доступ до системи, зазвичай шляхом зіставлення введеного логіна та пароля з даними, що зберігаються в системі.

У документознавстві та юриспруденції — встановлення відповідності документа оригіналу або його дійсності, а також засвідчення цієї дійсності.

Аурантіаз — захворювання, що виникає внаслідок тривалого надлишкового вживання продуктів, багатих на каротин (наприклад, моркви, манго, гарбуза), і характеризується жовтуватим забарвленням шкіри, переважно долонь, підошв та носогубної ділянки, через відкладення пігменту; на відміну від жовтяниці, не супроводжується пофарбуванням склер очей та порушенням загального стану.

1. У мусульманській традиції — частина тіла від пупка до колін, яку за віросповіданням мають прикривати дорослі особи обох статей.

2. У переносному значенні — щось потаємне, сокровенне, що людина прагне приховати від чужих очей.

1. (хімія) Органічна сполука, жовтий барвник з групи ксантенових, що використовувався для фарбування шовку та вовни; хімічна назва — 2,3,6-тригідроксиксантен-9-он або пурпурин-6-триметиловий ефір.

2. (мистецтво) Світло-жовтий художній пігмент на основі солей кобальту та калію (кобальтовий жовтий), стійкий до світла, що застосовувався в акварельному живописі з XIX століття.

Ауреоміцин — антибіотик широкого спектра дії з групи тетрациклінів, отриманий з культури актиноміцетів Streptomyces aureofaciens; застосовувався для лікування інфекційних захворювань, викликаних чутливими до нього мікроорганізмами.

Ауреоміцин — торгова назва хлортетрацикліну, першого виявленого антибіотика тетрациклінового ряду.

Аурикулотерапія — це різновид рефлексотерапії, метод альтернативної медицини, при якому лікувальний вплив на органи та системи тіла здійснюється через стимуляцію певних точок вушної раковини, що, за уявленнями методики, проекційно пов’язані з різними частинами тіла.

1. У біології: листоподібна форма личинки голкошкірих тварин (наприклад, морських зірок та голотурій), що має виступи, схожі на вуха, і є проміжною стадією розвитку після біпіннарії.

2. У мікології: рід їстівних базидіомікотових грибів родини Auriculariaceae, відомих як «вушна деревина» або «іудине вухо» (Auricularia auricula-judae), що мають желатинозну, часто вушкоподібну форму плодових тіл.

1. (хімія) Штучний органічний барвник червоного кольору, один з перших анілінових барвників, отриманий у 1859 році; хімічна назва — пара-розолінова кислота.

2. (біохімія) Одна з форм ауксину — ростової речовини рослин, що регулює їх клітинне ділення та розтягнення.