Словник Української
1. (хімія) Кількість атомів певного елемента, що входять до складу однієї молекули речовини; валентність елемента у вищому ступені окиснення.
2. (філософія, логіка) Властивість пропозиції або факту бути простим, неподільним на більш елементарні логічні складові.
3. (інформатика) Властивість операції або транзакції виконуватися як єдине ціле, що гарантує або повне завершення, або повну відсутність змін у системі (наприклад, в базах даних).
1. Пов’язаний з водневою бомбою, що використовує енергію синтезу (злиття) ядер важких ізотопів водню (дейтерію та тритію), яка виділяється під час термоядерної реакції, ініційованої вибухом звичайного атомного заряду.
2. Стосунковий до процесів, технологій або досліджень, в яких використовується водень у поєднанні з атомною (ядерною) енергетикою, наприклад, у контексті синтезу або як паливо майбутнього.
1. (у фізиці, хімії) Який стосується атомів і молекул, їх будови, властивостей та взаємодії; заснований на уявленнях про атомно-молекулярну будову речовини.
2. (у науці) Який описує явища або процеси на рівні окремих атомів і молекул.
1. Пов’язаний з використанням атомної (ядерної) енергії для створення спрямованого потоку частинок (променів) з метою дослідження, обробки матеріалів або лікування.
2. Стосунний до методу лікування онкологічних захворювань за допомогою спрямованого опромінення пухлин рентгенівськими або гамма-променями, що генеруються з використанням радіоактивних ізотопів або спеціальних прискорювачів (частіший синонімічний варіант — променевий).
1. (біол., мед.) Біологічно активна речовина, що міститься в повітрі (наприклад, у лісових, гірських або морських районах) і позитивно впливає на організм людини при диханні, аналогічно до дії вітамінів.
2. (перен., розм.) Чисте, свіже, насичене корисними речовинами (фітонцидами, іонами, озоном тощо) повітря, яке сприяє зміцненню здоров’я та підвищенню життєвого тонусу.
1. (геол., геохім.) Пов’язаний з процесами утворення гірських порід, мінералів або корисних копалин за участю речовин, що надходять із атмосфери; що має атмосферне походження.
2. (біол., екол.) Отриманий, одержаний з атмосфери; що походить із повітряного середовища.
1. Прилад для вимірювання інтенсивності випаровування води з поверхні ґрунту або води в природних умовах.
2. Застаріла назва приладу для вимірювання швидкості випаровування рідини, зокрема води, в атмосферу.
1. Стосунний до атмосфери (повітряної оболонки) Землі або іншої планети, пов’язаний з нею; властивий атмосфері.
2. Стосунний до атмосфери (повітряного середовища) у приміщенні, колективі, суспільстві; що створює певний настрій, психологічний клімат.
3. У мистецтві (переважно кінематографі): що відзначається насиченістю настрою, емоційним забарвленням, виразністю деталей середовища, які впливають на глядача.
1. (Про матеріали, покриття тощо) Здатний довго протистояти руйнівній дії атмосферних умов (дощу, сонця, морозу, вітру) без втрати своїх основних властивостей; стійкий до впливу навколишнього середовища.
2. (Про фарби, лаки) Такий, що не вицвітає і не руйнується під впливом погодних умов; призначений для зовнішніх робіт.
1. (про матеріали, покриття тощо) Такий, що здатний довго протистояти руйнівній дії атмосферних явищ (вологи, сонячного випромінювання, коливань температури, вітру) без втрати своїх основних властивостей; стійкий до впливу навколишнього середовища.
2. (переносно, про твір мистецтва, ідею, явище) Такий, що зберігає свою актуальність, значення або емоційну силу протягом тривалого часу, “випробуваний часом”.